Герб Славутича
Прапор Славутича
Славутич — місто в Київській області України. Місто розташоване на лівому березі Дніпра (Славутич — давньослов`янська назва Дніпра). На данний момент населення Славутича складає біля 25 000 чоловік, більша частина з яких була евакуйована після Чорнобильської катастрофи. Більшість населення Славутича тоді працювало на Чорнобильскій АЕС.

Основні дані

Країна: Україна
Регіон: Київська область
Район/міськрада: Славутицька міська рада
Рада: Славутицька міська рада
Код КОАТУУ: 3211500000
Засноване: 1986
Статус міста: з 1986 року
Населення: 24 554 (01.01.2008 р.)
Площа: 20,824 км&襪
Поштові індекси: 07100-07199
Телефонний код: +38-04479
Координати: 51°31` пн.ш. / 30°45` сх.д.
Водойма: Дніпро (річка)
День міста: перша субота червня (з 1986 року)

Відстані

Найближча залізнична станція: Чернігів
До станції: 40 км
До обл./респ. центру: фізична 186 км (Київ)

Міська влада

Адреса: м. Славутич, Центральна площа, 7
Веб-сторінка: http://www.e-slavutich.gov.ua
Міський голова: Удовиченко Володимир Петрович

Історія

Славутич — наймолодіше місто України. Рішення про його будівництво як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС і членів їхніх родин, було прийнято 2 жовтня 1986 року директивними органами колишнього СРСР, вже після аварії на ЧАЕС. І вже у вересні-грудні того ж року було здійснене проектування міста, а в грудні почалося будівництво міста силами восьми радянських республік. 26 березня 1988 року був виданий перший ордер на заселення квартир.

У будівництві міста брали участь архітектори й будівельники з восьми союзних республік: Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, України й Росії, що надало кожному кварталові національний колорит. Як результат, зараз місто розділене на дванадцять кварталів: Бакинський, Білгородський, Вільнюський, Добрининський, Єреванський, Київський, Ленінградський, Московський, Ризький, Талліннський, Тбіліський, Чернігівський, кожен з яких має свою особливу архітектуру й атмосферу. Територія забудови міста займає 7,5 кв.км.,

Трагічним для жителів міста було рішення міжнародного співтовариства про дострокове закриття Чорнобильської АЕС. Коротка історія Славутича розпалася на два періоди: період 1987—2000 р. коли станція випускала товарну продукцію, і період після грудня 2000р, коли ЧАЕС була закрита й персонал станції почав скорочуватися по 400 чоловік у рік. За соціально-психологічному впливові на городян перший період історії Славутича можна охарактеризувати, як «романтичний», а другий — як «реалістичний».

Соціально-побутова інфраструктура

За роки існування, в Славутичу створена сучасна соціальна інфраструктура. Її розвиток є одним з факторів стабільної демографічної ситуації в місті.

На сьогодні реалізуються 10 програм для соціально незахищених груп населення, спрямованих на профілактику наркоманії й алкоголізації молоді, реабілітації дітей-інвалідів, оздоровлення, розвиток науки й освіти.

Створюється враження, що місто будувалося спеціально для дітей: чотири загальноосвітніх школи, Центр захисту дітей, Будинок дитячої творчості, бібліотечно-інформаційний центр для дітей, фізкультурно-оздоровчі комплекси загальною площею в 3,5 тис. кв.метрів, юнацька спортивна школа, стадіон, яхт-клуб… Серед юних спортсменів є призери Кубків Світу, Європи, України в багатьох видах спорту. Дошкільна система утворення нараховує шість дитсадків. Наймолодші жителі Славутича виховуються в атмосфері любові до національної культури, мови, у кожному садочку є групи народознавства, музичні й спортивні зали, басейни з кабінетами лікувальної фізкультури. Впроваджується програма ЮНІСЕФ «Славутич — територія, сприятлива для дитини».

Центром культурного життя міста є Дитяча школа мистецтв. На п`яти її відділеннях навчається близько 800 дітей.

У місті є вісім дитячих садочків, кожен із котрих має плавальний басейн. Також у місті є центр молоді, сучасний центр зв`язку, мерія, інтернет-кафе, численні спортмайданчики, сучасні лікарні й готель. Біля 80 відсотків квартир міста розташовані в чотирьох-шестиповерхових будинках, інші — у невеликих будинках на одну — дві родини.

Населення

В основному населення Славутича складають колишні жителі Прип`яті, з них вісім тисяч у 1986 року були ще дітьми. У результаті багато жителів Славутича страждають від хвороб, викликаних радіацією. Багато жителів дотепер працюють у межах зони відчуження, займаючись там моніторингом, науковою діяльністю й обслуговуванням законсервованої станції. Вони добираються в Прип`ять на поїзді, що ходить зі Славутича до атомної станції.

Для Славутича характерний незвичайно високий рівень народжуваності й низький рівень смертності. Як результат, Славутич — місто з найнижчим середнім віком населення в Україні. Більше третини жителів міста — діти.

Нинішня ситуація

Економічна й соціальна ситуація міста дуже залежить від ЧАЕС. До закриття ЧАЕС в 2001 році, там працювало дев`ять тисяч жителів міста, тобто приблизно половина дорослого населення. Після закриття станції там продовжать працювати три тисячі чоловік, які займаються спостереженням за обстановкою й підтримкою станції в безпечному стані.

Раніше вісімдесят п`ять відсотків бюджету міста фінансувалися атомною станцією. Для того що б залучити у місто нових інвесторів, йому був доданий статус особливої економічної зони. Також проводиться програма перенавчання колишніх працівників станції. Проте, незважаючи на ці міри, місто вже покинули півтори тисячі чоловік.


"http://uk.wikipedia.org/wiki/Славутич"
"http://ru.wikipedia.org/wiki/Славутич_(город)"
0 
Відгуків: 0  Новий відгук Додано: 25-06-2009 13:09 msi  Зміни: 26-06-2009 12:16 msi

 Новий відгук

Відгуків на даний час немає, можливо ваш відгук будете першим ?