Я - УКРАЇНЕЦЬ! Плекання української національної ідеї
 В. П. УДОВИЧЕНКО 
міський голова Славутича, президент ВГО "Клуб мерів", член Постійного Комітету Конгресу місцевих та регіональних влад Європи, президент Всеукраїнського громадського об`єднання "Клуб мерів", д.е.н., професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Україна, як і інші країни світової цивілізації, є неповторною і своєрідною. Вона має свій історичний шлях пошуку істини з перемогами, поразками і розчаруваннями, надією і вірою в майбуття щасливого і радісного життя тих, хто носить достойне ймення - українець.

Я - українець, моя Батьківщина - Україна, моя земля - українська, мій рід - український. Як важливо зрозуміти ці прості формули для кожного з нас, і як це тяжко дається у вирі сьогодення.

Для того щоб знайти відповіді на ці та інші життєво важливі питання, треба хоча б розпочати пізнання великої і славної історії української державності.

Хто не знає своєї історії, той просто не має майбутнього. Це не вдасться без наукових знань, законів розвитку суспільства, нації, держави, культури, духовності, права і, звісно, самої людини з її святинями.

Із здобуттям незалежності нашої держави надзвичайно гостро постала проблема реального утвердження української мови в усіх сферах як офіційного, так і неофіційного життя. Адже основою, невідє`мною складовою кожної держави є нація, не кажучи вже про те, що мова є основою національної культури. Народ, не об`єднаний однією мовою, не може бути нацією. Тому кожна держава, дбаючи про своє майбутнє, першорядної ваги має надавати сприянню та поширенню державної мови.

Без сумніву, ми живемо в час плекання української національної ідеї. Можна назвати безліч проблем, які впливають на відсутність об`єднуючої ідеї. Тому я пропоную читачу свій варіант національної ідеї - українська державність як основа кардинального підвищення рівня і якості життя людей, представників усіх народностей і національностей, які пов`язали свою долю з прекрасною українською землею.

Ми є свідками того, що за 18 років існування української держави ми не змогли знайти оптимальну модель держави Україна. Так, в ст. 1 Конституції України записано: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Чи знає кожен, хто проживає сьогодні в Україні, що означає ця стаття і які принципи побудови демократичної, правової, соціальної держави? На превеликий жаль, ніхто за всі роки не зміг це сформулювати. Тому саме "Українська державність сьогодні може послугувати народу України об`єднуючою ідеєю.

Я переконаний, що саме ця ідея сьогодні повинна сприйнятись як основа для добробуту, високого рівня життя в Україні, як на сході, так і на заході, як на півночі, так і в центрі - в усіх куточках, з усіма протиріччями, які є навколо нас. Але в усіх протиріччях завжди можна знайти те, що об`єднує. Ми можемо об`єднатись навколо цієї ідеї і відкинути, принаймні на якийсь час все, що нас роз`єднує, сподіваючись, що в ході історичного процесу знайдемо взаємопоро-зуміння поглядів та проблем, які нас роз`єднують.

На початку хотів би висловити своє розуміння щодо зобов`язання людей як представників певної національності. На мій погляд, це дуже просто: людина, яка проживає і яка прийняла для себе рішення проживати в даній державі, зобов`язана перш за все чітко знати мову цієї держави, незважаючи на ті проблеми, які історично склалися і об`єктивно існують в даний час. Друге - людина повинна виконати свій обов`язок перед історичним минулим і передати нащадкам мову своєї нації. Це можливо зробити лише через своїх дітей, переконанням, передачею зобов`язань перед минулими поколіннями, предками, генетичним древом. Це святий обов`язок кожного.

І третє завдання - володіти мовою загальнолюдського спілкування. Звісно, ми можемо назвати мови, які в цьому досягли великого успіху завдяки інформаційним технологіям, які входять в життя людей з величезною швидкістю, і цей процес не зупинити, він на користь усьому суспільству.

Тобто, якщо застосувати це твердження на моє рідне місто Славутич, то славутча-нин сьогодні повинен знати три обов`язкових мови. Це мій погляд, з урахуванням мого досвіду. Моє покоління має спокійненько доживати зі своєю мовою, і це держава йому повинна гарантувати. І я радий, що в нашому місті мовної проблеми просто не існує.

В Славутичі на сьогодні проживають люди 49 національностей. Якщо ти росіянин - ти повинен знати російську мову, якщо єврей - повинен знати іврит, і так далі. Зникає величезний світовий здобуток - національні мови і традиції. Хіба можна дозволити це? І моя українська мова також ледь не зникла, вона просто була замордована, сплюндрована і відкинута на узбіччя.

І нарешті, молоде покоління Славутича повинно знати мову загальнолюдського спілкування, цивілізованого світу. Сьогодні це англійська мова. Якщо брати південну Америку - іспанська, російська. Набуває ваги китайська і японська, хотілось би це комусь чи ні. Коли дитинка в майбутньому хоче бути конкурентною особистістю і мати гарну перспективу, то обов`язково потрібно знати декілька мов. А всі славутицькі діти є конкурентними в цьому жорсткому та жорстокому світі.

Звертаюся до людей усіх національностей і народностей з великим проханням: не допускайте спекуляцій в цьому дуже складному питанні. Коли кожен задає собі питання "Що робити в цьому злочинному безладі?" - я відповідаю на це своєю філософією: `Треба просто жити і намагатись жити якнайкраще". Це є путівником, мотивацією в житті кожної людини, і він обов`язково виведе на шлях пошуку істини для досягнення кращого рівня життя, вищих стандартів для себе і своїх дітей. Давайте зрозуміємо це.

Відродити Україну без відродження української мови неможливо. Найкраще, коли рідну мову діти засвоюють від батьків, адже розпочинається дорога до пізнання з народження дитини, з формування її душі.

Проте специфічні умови існування нашого народу часто порушують цей природний процес. Тому в історії України звичні випадки, коли до рідної мови значна частина українців повертається лише у зрілому віці, а то й ніколи.

Отже, якщо сім`я неспроможна навчити дитину рідної мови, то це завдання повинні вирішити навчальні заклади. Душа дитини не залишається байдужою до того, що відбувається на уроках рідної мови. Саме учителі-філологи повинні навчати своїх учнів шанувати рідне слово, пишатися, що вони українці.

Тільки з часом я зрозумів, скільки для мене зробили батьки Петро Андрійович, нині покійний, і Антоніна Трохимівна, вчителі-філологи восьмирічної Крюківшансь-кої Києво-Святошинського району та Київської середньої школи №58, де я навчався. Проживаючи в м. Вишневому, я за сім километрів добирався щодня, щоб навчатися в українській школі. Саме батьки формували мою свідомість.

Ось уже 23 роки доля моя тісно переплітається з життєдіяльністю міста Славутича. Місто народжувалось і будувалось на моїх очах. Славутич став унікальним місцем єднання людських сердець, бо споруджувати його прибули будівельники восьми колишніх союзних республік СРСР.

Тож не дивно, що національний склад мешканців міста досить строкатий. За даними останнього перепису населення, у Славутичі проживають представники 49 національностей. Із них 63,3% українців, 30% - росіяни, 4% - білоруси.

Хоч за кількісним показником переважають українці, але більшість населення все-таки російськомовне. Практично все, що робиться в Славутичі, робиться заради дітей і для них. Науково доведено, що втрата мови негативно впливає на моральність народу, призводить до духовного зубожіння. Розуміючи це, педагогічні колективи міста всі зусилля спрямовують на прилучення школярів до культурної спадщини народу, виховання поваги до рідної держави.

До 1992 року у місті було три середні школи. Усі вони мали статус російськомовних, хоча в кожній з них були класи з українською мовою навчання. Спочатку їх було небагато. У ЗОШ №1 вперше був відкритий український клас у 1990 році, класним керівником якого стала Софія Іванівна Янковська, вчителька української мови і літератури. До нього записалось лише шість учнів, але поступово він збільшився. Ще в 1992 році на спільному засіданні батьків, учителів, учнів ЗОШ №3 було прийнято рішення про проведення семінарів "Україна - наша Батьківщина" та запровадження занять з вивчення української мови всіма бажаючими учителями і батьками. Уже в 1996/97 навчальному році українських класів було 17, а наступного навчального року - уже 21 клас.

Міська влада багато зробила для утвердження державної мови у закладах освіти міста. Свідченням цього є відкриття у 1998 році першої в місті школи з українською мовою навчання. А вже в 2000-му гостинно відчинив двері своїм майбутнім вихованцям заклад нового типу - державний ліцей.

Сьогодні у місті 107 українських класів, 20 з російською мовою навчання.

Слід зазначити, що зарахування та перехід з російських до українських класів відбувається без нав`язування чиєїсь волі, якогось адміністрування, а лише за ініціативою батьків та учнів. Звичайно, цьому передувала роз`яснювальна робота.

У 1997 році українську мову було запроваджено у сфері ділового мовлення закладів освіти міста. Були організовані курси з вивчення української мови для працівників закладів освіти міста, які не володіють українською мовою.

Зростанню фахової майстерності учителя-словесни-ка сприяє робота міського методичного об`єднання вчителів української мови та літератури. На його засіданнях розглядаються важливі питання удосконалення мовної освіти. Зокрема, обговорювались шляхи підвищення грамотності учнів, розвитку комунікативних здібностей школярів, методичні прийоми формування культури мовлення.

Міський методичний центр є організатором проведення багатьох семінарів (практичних, теоретичних), на яких учителі міста мають змогу обмінятися досвідом, побувати на відкритих уроках, обговорити наболіле. Спільно з фахівцями науково-методичного комплексу "Літера" з м.Дніпропетровська провели семінар-практикум для філологів міста на тему: "Актуальні проблеми методики викладання мов і місце інноваційних технологій у їх ефективному вирішенні".

Крім семінарів проводяться педагогічні читання, конференції. Змістовно пройшла конференція "Державна мова як фактор формування національної ідеї". Присутні мали змогу висловити своє бачення пріоритетної ролі національної системи освіти й виховання у державному й духовному відродженні України. Учасники конференції прийняли рішення про створення осередку Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т.Шевченка, керівником якого у свій час стала викладач української мови та літератури ліцею м.Славутича В.М.Парубець, зараз очолює М.А.Косенко.

Підняттю престижу державної мови, вихованню любові та поваги до України сприяють всеукраїнські конкурси, олімпіади, у яких учні навчальних закладів міста завжди беруть участь, змістовна позакласна робота.

Проведені соціологічні опитування виявили ставлення старшокласників до вивчення української мови. Серед респондентів 55% своєю рідною мовою вважають українську, але в сім`ї спілкуються нею лише 18%. На запитання: "З якою метою ви вивчаєте українську мову?" 63,6% відзначили, що вивчають, бо живуть в Україні. Особливо притємно відмітити той факт, що всі опитувані мають бажання вивчати українську мову.

Виховання гідних своєї нації громадян є національним інтересом України. Хто ми і чого прийшли у цей дивовижний світ? Що нам заважає зрозуміти один одного, пізнати самого себе, виконати місію представника своєї нації?

Я пишаюсь тим, що я українець. І цим я не наступаю на права інших людей, представників інших національностей. Ні, і ще раз ні. І безмежно мрію і хочу, щоб на цій землі жили щасливі радісні люди. В цьому ми можемо бути одностайними. Ми європейська країна. Серед 47 членів ради Європи - і наша Україна. Ми повинні об`єднати наші зусилля і збудувати Україну заможну і щасливу для всіх, хто пов`язав свою долю, без сумніву, з Великою країною.
0 
Відгуків: 0  Новий відгук Додано: 31-05-2010 11:07 msi  Зміни: 31-05-2010 11:10 msi