Відпочивати до нього їдуть зі своїм спиртним

10-річний ювілей фірми відзначали 400 людей на ранчо ”Стара підкова” в селі Червона Гута Ріпкинського району на Чернігівщині. Хазяїн, 51-річний Дмитро Росомако, привіз ведучого та диск-жокея з Чернігова, найняв додатково працівників для обслуговування вечірки.

— Приймаю людей із ночівлею,— каже Росомако. — Та переважно працюю як заміський ресторан.

Ранчо розташоване в колишній садибі лісника, неподалік села, біля лісу. Поряд — дорога. За 1,5 км — місто Славутич. Звідти й більшість клієнтів. Рідше бувають чернігівці та кияни.

— Ранчо — це такий жарт, — пояснює Дмитро. — Та й мені ця назва ближча. Я себе відчуваю вільним ковбоєм. Кіньми захоплююся здавна. Якось тримав п’ятеро скакунів, тепер — двоє. І справжні ковбойські капелюхи в мене є. Аж три штуки.

Господар до старої сільської хати добудував дві кімнати. В одній мешкає сам, інша — банкетна зала. Будівля оформлена в українському стилі. Колишній хлів переобладнав під лазню з кімнатою відпочинку. У стайні — двоє породистих рисаків.

— Вони навіть брали участь у любительських змаганнях, — розповідає Росомако. — Туристам дозволяю кататися лише на одному — Голлівуді. Він більш досвідчений і відповідальний.

Із дверей вискакують двоє собак породи російська борза, починають бігати садибою. Чоловік пояснює, що треба дивитися, аби не збили з ніг. Бо вони розганяються до 80 км/год.

— У мене постійно бувають і французи, й американці, — веде далі ресторатор. — Іноземці від українського народного побуту пищать, як діти. А в їжі не надто вибагливі. Їм треба лише здоровий шматок гарного м’яса, фрукти-овочі. Головне, щоб свіжі.

Росомако закінчив Київський торгово-економічний інститут за спеціальністю ”Технологія і організація громадського харчування”. Два роки працював кухарем на круїзному теплоході під керівництвом француза. Був директором ресторану в Славутичі. Куховарив у грецькому закладі в Німеччині.

— Гостьових садиб я надивився в Литві, — ділиться господар. — До них моє ранчо тільки бліда подоба. На хуторах там майже повністю збереглися хати і господарчі споруди в тому стані, як були на початку ХХ століття.

2002 року Росомако відкрив перше ранчо в селі Мекшунівка. Але садиба була далі від Славутича й меншою. Три роки тому за ,5 тис. купив хатину в Червоній Гуті. За цей час в облаштування вклав біля тис. Гроші позичив у друзів.

— На другий рік садиба стала рентабельною, — зауважує Дмитро. — У мене святкують дні народження, корпоративки, другий день весілля. Про відвідини ранчо попередньо домовляються телефоном. Спиртне везуть своє. Ми з двома помічниками готуємо їжу. Разом із київськими туристами зустрічав Новий рік. Годував їх дві доби, спали всі покотом на лавах із матрацом. За все взяв 300 гривень із людини.

На Чернігівщині офіційно 12 зелених садиб. Третина з них не приймають туристів.

— Люди не знають, із чого почати, — зазначає голова правління асоціації сільського зеленого туризму ”Сіверянські обереги” Леонід Брусильцев, 55 років. — Частіше за все, це безробітні, що вирішили зайнятися власною справою.

Брусильцев сам об’їздив усі місця, куди їздять туристи. Нарахував сім справжніх сільських садиб. У Козелецькому районі в селі Отрохи є перспективний об’єкт. Там розташований ландшафтний парк ”Міжрічинський”. Місця заповідні. Водиться рись, бобер, тетерук, сірий журавель та баклан. Але ніде зупинитися чи поїсти.

— Чернігівщина по зеленому туризму має величезний потенціал, — каже голова асоціації. — У нас багато лісів, протікають великі річки Дніпро та Десна. Поруч розташований мегаполіс Київ, через область ідуть хороші дороги на Росію й Білорусь. На іноземного туриста розраховувати не треба, більше сподіватися на киян і чернігівців. За кордон же на кожні вихідні не поїдеш. Тому попит на сільський туризм зростає щороку. До кінця 2008-го в області мають запрацювати ще п’ять садиб.